[et_pb_section admin_label=”section”][et_pb_row admin_label=”row”][et_pb_column type=”4_4″][et_pb_text admin_label=”Текст” background_layout=”light” text_orientation=”left” use_border_color=”off” border_color=”#ffffff” border_style=”solid”]

Звички: кав’ярні, подруги, червоне сухе, фестивалі, подорожі Європою, гірські лижі, кіно, вечірки, дед-лайни, відрядження, фотографії, вінд-серфінг, море, книги, шопінг.

Коли тоби за 30, твоє життя вже склалося, в ньому є родина (чоловік і собака), цікава робота, подорожі та захоплення, коло друзів – хочу сказати, колі тобі все подобається, іноді з’являється десь всередені така тонесенька струна-думка “пора вже завести дитинку, бо буде вже пізно», то ти так трохі відмахуєшся, подумавши собі: “чого це пізно? а хоч би і запізно! хіба ж мені так погано?” Та й модні статті з доволі гострим язичком про прихильніків child-free стилю життя вже напоготові в голові. До того ж зустрічі з сімейними друзями твоєї юності, що стали батьками, для тебе втрачають нагальність– “нежить, підгузки, кольки, какав-некакав, мастіти, виховательки” – ну що тут цікавого? І тягне до людей вільних, нічим необтяжених, на веселі вечірки, у подорожі та кудазна ще де.
І тут раптом “ой, 2 смужки”! І з подругою:
– Може не воно? Друга якась бліда…
– Та ні, якщо не воно – то одна смужка. А все, що більше, хоч півтори – вітаю, мамусю! – відрізає подружка, в якої 8-річна донечка.
– Боже, треба терміново замовляти одяг для вагітних та ще й лягти у ліжко – бо ж я чихнула! Мені ж не можна!
– Що не можна?
– Всьо!
Час від 2 смужок промайнув швіденько і от мене посадили у пологовий – чекати. До dead-line 3 дні. Це був не дуже цікавий досвід: задуха, нема що робити. Вдома ж бо залишився iMac з численними фото, що чекали обробки. З пузом я бігала з камерою, щоб назнімати собі роботи для обмірковування та око на щось нове натренувати. Не сиділося тобто. Тепер от треба зупинитися. Атмосфера у цьому дурдомi такенька: то сусідка стогне-плаче, то з пологової зали під нашими вікнами дурні волання чути, то серед ночі до палати нових привозять з купою родичiв. Та якось вже пройшло, збігала вдень гуляти.
А почалося все з веселки. Навіть двох. В суботу був dead-line. Я отак всі дні і думала: “мені ж народжувати в суботу, ще трохи потерплю”. Повернулась з прогулянки, зробила чаю, намацала свiй круасан з «Грегуару». Раптом – рясний дощік! Забула про чай, повисла на підвіконні – розвага ж, скучила за дощем, давно не було, все спека дошкуляла. Тут ще сонце війшло, а дощік все перищить. Побігла коридором до інших вікон – веселку виглядати. А їх аж дві! Тут у Viber чоловік:
– Дивись, веселка!
– Бачу, у мене навіть дві! Це на щастя!
І тут раптом – почалося… Отак бува. Звикла ж дедлайнiв дотримувати 🙂

[/et_pb_text][et_pb_image admin_label=”Изображение” src=”http://test.irapaleva.com/wp-content/uploads/2016/07/P1016447-e1469484458781.jpg” show_in_lightbox=”off” url_new_window=”off” use_overlay=”off” animation=”left” sticky=”off” align=”left” force_fullwidth=”off” always_center_on_mobile=”on” use_border_color=”off” border_color=”#ffffff” border_style=”solid”] [/et_pb_image][/et_pb_column][/et_pb_row][/et_pb_section]

---

---